Робота над виставою та репертуаром

Виходячи з власного досвіду найліпше починати з вистав за власним сценарієм який об’єднував би ті наробки (етюди), яких студійці досягли в процесі тренінгових вправ (цирк, зоопарк, магазин ляльок, пташина ферма і т.п.). Такий підхід дасть можливість: по-перше зберегти ті найкращі надбання, що з’явились у процесі роботи, а по-друге самі студійці матимуть уяву про те навіщо вони виконують, на перший погляд нібито безглузді вправи.
Це буде скоріш за все так званий учбовий показ у якому всі етюди, по можливості, об’єднуються якоюсь однією думкою. Тут не потрібно використовувати текст за виключенням окремих звуків і слів. Просторове вирішення таких показів мені здається повинно бути лаконічним — мінімум декорацій, або взагалі їх не використовувати, за виключенням тих елементів які привносяться разом з етюдом. Ті ж самі обмеження стосуються костюмів, а особливо гриму. В таких виставах ми ставимо завдання перш за все розкрити і показати природу актора без будь яких зовнішніх нашарувань, використовуючи тільки його особисті якості.
Розпочинаючи роботу над виставою режисеру потрібно виважити можливості колективу та доступність матеріалу.
Драматургія повинна відповідати етичним нормам, щоб уникнути натяку на певні фізичні, розумові чи психічні особливості студійців (наприклад для “калясочників” фраза: “Я б танцювала б до самого ранку – мої ноги не знають втоми” і т.п.
Насамперед потрібно керуватися головною ціллю, за ради якої створювались та чи інша студія. Якщо то напрямок терапевтичний — реабілітації та соціальної адаптації на зразок нашої, то не хотілось би щоб вистава була як самоціль, а елементом єдиного учбово-ребіалітаційного процесу.
Підходячи до більш масштабної драматургії керівник, як правило зіштовхується з проблемою розподілу ролей.

  1. Аналіз п’єси у формі “театру на столі”
    Такий підхід дозволить студійцям ніби відчужено не переносити на себе, проаналізувати події які відбуваються в п’єсі, визначить зерно характеру персонажів їх миту та лінію поведінки в запропонованих обставинах.
    Можливо на цьому етапи було б доречним використання деяких елементів “ефекту відчуження” Бертольда Брехта. Нажаль цей напрямок нами ще достатньо не випрацюваний, нами ще достатньо не випрацюваний, але в роботі над виставою з особливо розумово відсталими акторами здається був би досить прийнятний (Література для інформації: І. Фрадкін. Бертольд Брехт. М. 1965р.; Бертольд Брехт. Театр: в 5-ти тт. М. 1960р.)
    Після цього студійцям пропонується виготовити (намалювати, виліпити, пошити) героїв п’єси та “світ” у якому вони будуть існувати.
    Таким чином тут вводиться ще один напрямок мистецької реабілітації-арттерапія. Керівнику студії не завадило б мати хоч якусь обізнаність цією формою цією формою реабілітації (раджу книгу А.І. Копитіна теорія і практика АРТ-Терапія. Видавництво Сан-Петербург 2002р.) або мати в педколективі арттерапевта.
    Коли всі підготовчі моменти завершено можна підходити безпосередньо до “макетної” вистава “театру на столі”. Ляльки починають оживати і говорити за допомогою майбутніх акторів. Діючи і одночасно спостерігаючи “зверху”, імпровізуючи текстом, актори відпрацьовують свою майбутню роль маючи нагоду вносить корективи що до розкриття, характеру поведінки в тих чи інших запропонований обставинах. Такий “макетний аналіз дозволяє побачити виставу цілком не тільки акторам а й режисеру”.
  2. Вистава – як гра, в яку граємо тут самі для себе.
    В цьому етапі можна провести аналогію з репетицією вистави звичайних акторів – так звана “робота у ви городках”

Поделиться:

Share on facebook
Facebook
Размер шрифта