ІНТЕГРОВАНИЙ ТЕАТР ЯК ІННОВАЦІЙНА ФОРМА СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ

Віталій Любота,

— Режисер, педагог; член Національної Спілки театральних діячів України; викладач Київської Академія мистецтвім. Павла Чубинського;  арт-директор Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля»; режисер і художній керівник Народного аматорського театру-студії «Паростки »  м.Київ).

Ознайомлюючись із творчістю людей з особливостями розвитку або певними функціональними обмеженнями, ми передовсім оцінюємо художню цінність сприйнятого, а вже потім замислюємося над особливостями самого автора й тих зусиль, які були ним докладені. Із задоволенням відвідуючи виставки й вернісажі, з приємністю гортаючи сторінки поетичних чи прозаїчних збірок, про доцільність чи недоцільність такої творчості ми просто не замислюємось.

Це зрозуміло, адже сам творець лишається в тіні свого творіння, тож не шокує нас своїми відмінностями від загальноприйнятих норм  людської психофізики.

      Можна назвати достатньо творів класичного мистецтва, авторами яких були люди з певними як фізичними, так і психічними особливостями. Багато хто про це й не здогадується. По великому рахунку, про це й не хочуть знати — головне, що  людина лишила по собі.

Упродовж останнього десятиріччя творча самореалізація людей з психофізичними та інтелектуальними особливостями засобами сценічного мистецтва – в усіх його формах і виявах —  стала досить поширеною. Проте навколо потрібності такої творчості триває полеміка. Передовсім полемізують щодо етичності й естетичності такого мистецтва.

Знаємо чимало історичних фактів, коли на ярмарках людей з вираженими фізичними аномаліями показували заради наживи. Чим менше естетики – тим вищі прибутки.  Зазвичай таке залучення до «творчості» відбувалось у формі (пробачте мій цинізм) дешевої «інвалідської» самодіяльності. Така, з дозволу сказати, «творчість» була розрахована на співчуття й жалощі. Поаплодуємо нещасним, ще більше їх принижуючи!

Чому так відбувалося? Проблема ця зафіксувалась у людській свідомості з того часу,  коли нормою була упередженість до людей, що мали особливості щодо думок, поведінки, а особливо – щодо фізичного розвитку? Можливо, проблема – у нерозумінні та недовірі до можливостей  людини з психофізичними особливостями?

Сьогодні державні та суспільні організації перебувають у пошуку новаторських, інноваційних форм, засобами яких людина з функціональними обмеженнями  могла б розвиватися як фізично, так і духовно,  а ще – органічно інтегруватися та адаптуватись у суспільство.

Створюються різноманітні колективи та групи, котрі через призму сценічного мистецтва намагаються вирішити проблеми соціалізації, інтеграції, освіти, реабілітації та, власне, творчої самореалізації. Кожна з названих цілей  досягається засобами творчості, передовсім театральної.

Тож виникають театральні фестивалі,  на яких люди  з різноманітними особливостями презентують своє мистецтво. Ідея таких форумів донедавна багатьом здавалася, м’яко кажучи, утопічною, а то й абсурдною. Проте після перших таких фестивалів стало зрозумілим: люди, яких звикли сприймати  лише як об’єкт соціального захисту, на театральному кону  спроможні на чудо перевтілення. Затаврованих пожиттєвим «званням» інваліда, цих людей починають сприймати в зовсім іншому ракурсі.

На передній план вийшла віра цих людей у свої можливості та свою потрібність, з другого боку, в їхніх рідних і близьких з’явилася віра в те, що  через сценічну творчість така людина спроможна викликати в глядача  абсолютно позитивні емоції. Байдуже, сміх це, сльози чи співчуття – головне, щоб це не поєднувалося з принизливими жалощами.

Найвищим досягненням театральної діяльності таких людей могло б стати те, що глядач не акцентує уваги на прекрасному голосі сліпої співачки або переконливості гри актора із синдромом Дауна, сфокусувавши увагу лише на  чудовому вокалі або прекрасній грі. Глядачеві має бути абсолютно байдуже, який діагноз поставила цій людині експертна комісія – вона творить, вона художник, своєю творчістю вона допомагає собі й приносить задоволення  та естетичну насолоду іншим.

Такі прецеденти, з якими хтось рахується, а хтось ні, все ж існують. Можливо, саме вони й стають поштовхом до створення певної субкультури, де кожен учасник дійства  відчуває  розуміння, захищеність і потрібність.

Тож не слід у зв’язку з цим  говорити про деградацію мистецтва й культури. Адже існує молодіжна субкультура – хто б і що про неї не казав,  їй до цього байдуже  – вона однаково існує! З її середовища виходять досить цікаві зразки, які часом досягають рівня загальнокультурних досягнень.

Загальновідомо, що мистецтво здійснює на людину певний вплив – не лише з погляду  естетичної насолоди, а й  з точки зору гармонізації психофізичного стану. Тому нічого дивного немає у творчій терапії, яка базується на використанні художньої творчості.

У більшості випадків творчу терапію описують як психотерапевтичний метод лікування і вона є прерогативою медиків. Проте вільно засобами творчої виразності медичні працівники зазвичай не володіють, що значно послаблює їхні можливості. Люди, які мають мистецьку освіту й володіють художніми засобами, на жаль, не мають досвіду  дослідницької та медичної роботи, що так само обмежує їхні терапевтичні можливості.

Як бачимо, розвиток терапії з використанням художньої творчості перебуває на межі кількох професій, які мають поєднатися й сформувати чітке  визначення нового напрямку в комплексній  інтегрованій  реабілітації творчістю (або соціокультурній реабалатації).

Можливо, в когось виникнуть питання: який стосунок усе сказане вище має до соціальної реабілітації? І чому з усіх мистецтв пріоритетним є театр?

За своєю природою театр синтетичний, він поєднує в собі кілька видів мистецтва, що сприяє багатогранному розвиткові людей й відкриває необмежені для нього можливості. Крім того, театр об’єднує навколо себе багато різноманітних професій, котрі, ніби й не будучи творчими, у створенні  театрального дійства посідають не останнє місце. Йдеться про тих, хто створює театральні костюми, сценічне взуття, бутафорію, декорації та ін. То чому ж не використати таку універсальну синтетичну форму для реабілітації або габілітації, якщо йдеться про людей з особливостями інтелектуального розвитку, та ще й для набуття ними  життєво важливих  навичок?

 Це не утопічна ідея, це апробована модель із назвою Інтегрована театральна студія «Паростки», котра понад п’ять років діє на базі Союзу матерів «Сонячний промінь» міста Києва. Робота студії скерована не лише на реабілітаційні процеси, а й на розв’язання багатьох проблем людей із особливостями психофізичного та інтелектуального розвитку: навчання й освіти, інтеграції в суспільство та адаптації, і, нарешті, самореалізації.

Не кожен учень готовий сприйняти повний навчальний процес. І зовсім не через те, що йому не вистачає здібностей чи ще чогось. Просто академічне подання матеріалу «під одну гребінку» у більшості випадків себе не виправдовує. Тож педагогам безперервно доводиться шукати особливі прийоми донесення інформації до кожного учня.

Якщо розглядати театр як одну з форм передачі та засвоєння певної інформації, звернімо увагу на такі моменти:

  • У нашій студії практикується введення до драматургічного матеріалу певних навчальних текстів з тієї чи іншої навчальної дисципліни. Самі студійці про це не здогадуються, адже вони в театрі, а не в загальноосвітній школі! Інформація засвоюється ними на рівні підсвідомості. Дехто з наших акторів відвідує центр трудової реабілітації, тож кожен наш спектакль ми показуємо передовсім там. Інструктори цього центру постійно відзначають, що в робочому процесі їхні клієнти за кілька років не можуть засвоїти простої операції, тоді як готуючись до спектаклю, запам’ятовують величезні тексти. Досить часто практикується введення у спектакль так званих етюдів або «уривків», де актор через просту фізичну дію набуває навичок, необхідних для повсякденного життя, а також тих або інших потрібних йому професійних навичок.
  • Свого часу більшість людей, які мають функціональні обмеження, побували в спеціальних закладах, інтернатах, допоміжних спецшколах і були відмежовані від певних життєвих реалій. Тому вони абсолютно не були готові до життя, часто розгублювались і навіть гинули. Чимало життєвих проблем можна змоделювати в театрі. Через театральну образність можна відтворити найрізноманітнішу ситуативну інформацію – від звичайного спілкування до екстремальної ситуації. Театр хоч і є вигадкою, все в ньому йде від життя. Відпрацювавши певні ситуації через призму театральної образності, можна полегшити людям входження в реальне життя. Адже театр – це завжди перевтілення, театральна гра допомагає її учасникам «приміряти» на себе будь-який образ, що для адаптації є важливим фактором. Гра дає змогу упевнитися в своїх силах – спочатку в межах театральної студії, потім – у повсякденному житті. Програвання ж болючих життєвих аспектів дає можливість людині з особливостями розвитку інтегрувати свій біль, творчо його переосмислювати, поступово формуючи імунітет до тієї реальності, яка раніше заводила її у безвихідь.

       У кожної людини, яка має ваду, виникає відповідний комплекс. Особливо він посилюється при зверненні зі своєю проблемою до фахівця. Людину пригнічує думка, що вона не така, як усі, тож її «мордуватимуть», щоб до всіх прирівняти. Виникає зажим – як фізичний, так і психологічний. Щоб досягти позитивного результату, з такою людиною доводиться  працювати довго і тяжко.

Як же відбувається реабілітація засобами мистецтва, у нашому випадку – через театр?  Ми виходимо з основних методичних принципів виховання та навчання звичайного актора. Робочим інструментом актора є його власне тіло. Розвиваючи власну психофізику, він досягає певного професійного рівня. Те саме відбувається з людьми, які мають порушення рухової системи, проблеми з дикцією, артикуляцією і под. Оволодіваючи індивідуально розробленим комплексом умінь, студієць можне не підозрювати, що він – учасник  конкретних реабілітаційних занять – на його думку, він просто грає в театрі. У результаті знімаються спровоковані  неповносправністю психофізичні зажими, автоматично відбувається стабілізація та вирівнювання як фізичного, так і психологічного станів. Багато можна навести прикладів, коли завдяки нескладній за своєю суттю формі комплексної реабілітації за короткий термін досягався результат, що перевищував досягнення медичної реабілітації.

Можемо говорити, що інтегрований театр – це універсальний засіб спілкування та розуміння навколишнього світу. На відміну від звичайних форм спілкування його можливості  майже необмежені. Обмежена у спілкуванні й розумінні людина з особливостями розвитку за його допомогою одержує унікальну можливість виразати свої почуття й осмислювати світ на високому обмінно-інформаційному рівні. Вона може братии участь у культурному житті суспільства, долаючи стереотип сприйняття незвичайної людини за її соціальним статусом.

Конкретого визначення статусу такого театру з боку театрознавців, педагогів, психологів та медиків не існує. Можливо, такий статус  і не потрібний – роздивлятися такі театри однобоко, лише як культурне або соціальне  явище не можна.

Говорячи про творчість, ми навряд чи пов’язуємо це поняття з будь-якою обмеженістю. Хоч, на перший погляд, художник нібито обмежений розміром полотна, музикант сімома нотами, театральне мистецтво – умовностями й засобами виразності. Та для справжнього творця усе це – тільки точки відліку, а зовсім не грані, перейти які неможливо. Акторам «особливого театру», крім умовних перешкод, доводиться долати власні функціональні обмеження і що ще найважче – перемагати недовіру  та упередженість суспільства. Незважаючи на це, вони творять театр можливостей, а не театр обмежень. Хочеться бачити такий театр – театр акторів чистої душі.

Віталій Любота,  (м.Київ).

                     ЕФЕКТ ТЕРАПІЇ ТЕАТРОМ

Не беруся стверджувати, що реабілітація чи терапія через заняття в інтегрованій театральній студії здійснюють лікувальний ефект, але ефект вирівнювання, стабілізації та гармонізації людини з функціональними обмеженнями безперечно виникає.

Проводячи терапію через театр, завжди ставлю самому собі запитання: наскільки вона ефективна? як простежити цей ефект? чи немає в тому шкоди?

Глядач, який споглядає виставу, – те кінцеве дійство, що є результатом великої кропіткої роботи із застосуванням різноманітних терапевтичних прийомів, направлених як на конкретну особистість, так і на групу в цілому, може з захопленням говорити, як то чудово, як “виросли” і творчо, і фізично учасники театральної групи. Але мало хто за привабливою зовнішньою формою намагається розгледіти ті внутрішні процеси, які відбуваються в акторі з певними функціональними обмеженнями.

Якщо згадувати про виставу, то варто було б розповісти, як вона народжується і які застосовуються тести на ефективність у процесі роботи над п’єсою та репетицій.

Після ознайомлення акторів з літературним матеріалом (п’єсою, інсценізацією, сценарієм) постає проблема розподілу ролей. Звичайно, вже виходячи з пропозицією про майбутню виставу, я можу майже стовідсотково вказати, хто буде грати ту чи іншу роль, та все ж існують  деякі але…

Хто хоч раз у житті пробував зорганізувати якесь свято, поставити сценку чи виставу (особливо з дітьми), знає, як то нелегко зробити. Кожна дитина завжди хоче грати роль особливу або навіть ту, якої не існує в запропонованій сценці чи казці. На перший погляд, це здається пустим дитячим бажанням. Для когось, можливо, і так, але не для режисера-педагога. Такі моменти в жодному разі не можна ігнорувати, категорично перепиняючи порив відвертої дитячої безпосередності. Мені здається, це є сигнал про внутрішній психологічний стан особистості, скерований на її самореалізацію і самоствердження; її свідома чи підсвідома боротьба зі своїми комплексами (вразливість, страх, скутість, відчуття непотрібності і т.д.) задля досягнення, як правило, позицій лідерства або зміни ставлення до себе. Як у такому випадку діяти?

Спробуємо розглянути такі моменти на прикладі нашої роботи над виставою “Добрий Хортон” за однойменною п’єсою Єфима Чеповецького. У п’єсі є персонаж місіс Беггі – порядна матуся, яка виховує чемних діток-мотиків. Після прочитання студійцям п’єси, роль місіс Беггі було запропоновано одній зі студійок, і вона погодилась, але, як мені здалося, без ентузіазму. Знаючи характер студійки, я зрозумів, що на роль вона погодилась скоріш за все,  щоб не образити мене. Але чому так сталося?

Був проведений конкретний розбір п’єси, проаналізовані дійові особи та персонажі. Аналіз проходив досить жваво: студійці висловлювали своє бачення тої чи іншої ролі, визначали логіку поведінки персонажа в запропонованих обставинах, навіть обговорювали елементи костюму. Студійка, про яку йдеться, також брала активну участь у обговоренні, в тому числі й ролі місіс Беггі, але коли ця роль була запропонована їй – запал пропав. Образ Беггі чомусь її не “грів”. Можна було б спробувати ще раз усе проаналізувати і зважити всі “за” і “проти”, але наскільки відвертим це буде?

Тоді я запропонував усім студійцям намалювати, яким вони уявляють той персонаж, який гратимуть. Мені здалося, що в такий спосіб я зможу отримати більш повну картину бажань студійців щодо майбутньої вистави. Бо слова то є слова, а візуалізований  образ можна краще зрозуміти і відповідним чином проаналізувати.

Дивлячись на малюнок студійки, про яку йшлося, я не міг зрозуміти, як так сталося, що все сказане про образ пішло в розріз із зображенням. Чому на голові Беггі – цієї “професійної” матусі з’явилася корона? Можливо, студійка таким чином возвеличила материнство? Чи це щось інше? Пригадуючи зміст наших бесід і аналізуючи малюнок тільки за наявністю корони (я вже не брав до уваги розмір малюнку, його розміщення на аркуші і т.ін.), я збагнув просту річ: студійка хотіла бути величною і красивою. А досягти цього, за її уявленням, вона могла тільки в образі принцеси чи королівни, а Беггі занадто приземлена. Настав відповідальний момент –  поставлені мною цілі та її бажання слід було звести воєдино.

У багатьох випадках керівники театральних гуртків підготування вистави ставлять за самоціль. Подобається та чи інша роль гуртківцю, чи зможе він у ній розкритись чи ні – їх цікавить мало. Можливо, такий підхід прийнятний у професійному театрі, але не в аматорському, не в дитячому і тим більше не в театрі, який ставить за ціль реабілітацію та розвиток особистості, яка до того ж має ще й певні функціональні обмеження.

Але повернімось до нашої вистави. Мені довелося обережно, наводячи приклади, пояснювати студійці, що велич і краса притаманні не тільки коронованим особам, а й звичайним людям. У тому числі і особисто їй. Що ці чесноти можуть проявлятися не тільки в екстравагантній зовнішності. І місіс Беггі, яка, на перший погляд, є нібито  сіренькою мишкою, якраз завдяки своїй величі і внутрішній красі зуміла (на відміну від зовні красивої місіс Мейзі, яка покинула свою дитину) виховати таких талановитих і чемних діток. У кінцевому результаті студійка загорілася роллю: виконала поставлені мною завдання і, здається, реалізувала свої внутрішні потреби.

Після того, як виставу було зіграно кілька разів, я знову запропонував студійцям намалювати своїх персонажів з урахуванням того, як вони почували себе у їхній шкірі.

Тепер місіс Беггі – вистраждана в репетиціях та виступах перед глядачем —  виглядала дещо змарнілою, але вираз її обличчя випромінював задоволення. Тобто бажання, які виникли у  виконавиці цієї ролі на самому початку роботи, зреалізувалися. Тепер студійка більш цілісно сприймає світ, уміє розділити вимисел і реальне життя, а це вже й не так мало для людини, яка має затримку психічного розвитку.  

Можливо, хтось, порівнюючи останній малюнок з першим, дорікне мені, що в процесі роботи над виставою я зруйнував казку, якою жила студійка. Гадаю, цього не сталося. Відбувся процес певного переосмислення ролі, зміщення акцентів – але казка лишилася. Просто вона стала  інша. Найголовніше, що  казка не вступила в конфлікт з реальним життям і не створила просторово — уявний дисбаланс, вона веде до гармонізації і стабілізації особистості.

Про народну інтеграційну театральну  студію «Паростки»

Основні завдання колективу:

Інтегрований театр є універсальним засобом спілкування та розуміння світу. До того ж його можливості, на відміну від звичайної форми спілкування майже не обмежені. Людина з особливими потребами, зазвичай обмежена в спілкуванні, за допомогою театру дістає унікальну можливість виразити свої відчуття і осягнути цей світ на високому рівні обміну інформацією. Інтегрований театр дозволяє брати участь у культурному житті суспільства, долаючи стереотип сприйняття суспільством людини з особливими потребами не відповідно до її соціального статусу «інвалід», а за тим, на що вона здатна.

Програвання хворобливих аспектів життя дає можливість людині з особливим потребами інтегрувати свій біль і творчо його використовувати, поступово набуваючи імунітету до тієї реальності, яка раніше ставила в безвихідь.

Студія ставить собі за мету:

  • Виявляти і розкривати творчий потенціал людей із функціональними обмеженнями, сприяти їхньому подальшому творчому зростанню.
    • Сприяти соціально-психологічній адаптації дітей, юнацтва, молоді за допомогою театрального мистецтва, навчання і формування в них життєво важливих навичок через театр
    • Вивчати  вплив творчості на реабілітаційні процеси людей з особливостями розвитку

Репертуар театру

  • «Про все, або що довкола нас» — етюдний спектакль
  • «Не зронивши слова»- етюдний спектакль
  • «Новорічні перипетії» — казка для дітей від 5 до 150 років
  • «Але-ап!» — вулична циркова вистава
  • «Літнє марення» — вистава за мотивами п’єси В.Шекспіра «Сон літньої ночі»
  • «Добрий Хортон» — драматичний спектакль за творами Юхима Чеповецького
  • «Вертеп» — різдвяне драматичне дійство.
  • “Сумне в смішному, або Недовго з Чеховим” за оповіданнями А.П. Чехова.
  • “Хочу історію !!!” — претензія на спектакль за мотивами казки «Алі-баба і сорок розбійників»

Керівник – Любота Віталій – режисер, педагог спецдисциплін.

Адреса, телефон керівника:  м. Київ, вул. Мартиросяна, 1614, кв. 79; (044) 412-14-56; ф. 411-65-57; моб.80962480850; sunray_art@ipnet.kiev.ua

Науковий ступінь, почесні нагороди: член Спілки  театральних діячів України;

Подяки Київського міського голови “За вагомий внесок у культуру й соціальну політику”; Номінація 2006 року «Суспільний  діяч року»

Назва  організації, у межах якої створено колектив :

Спілка матерів  м. Києва “Сонячний промінь”, Голова правління: Стешенко Євгенія Олександрівна;

Адреса: 04209, Київ, вул. Озерна, 26А, тел.412-14-56, ф.411-65-57;

Історична довідка про коллектив:

Колектив було створено в грудні 2001 року, на базі Спілки матерів розумово відсталих дітей — інвалідів «Сонячний промінь». За період своєї діяльності колектив побував як на міжнародних, так і всеукраїнських театральних та творчих фестивалях:

2002 рік

  • Лауреат I Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Непротоптана стежина» (м. Львів, 2002р.)
  • Лауреат ХІІ «NIEPRZETARTE SZLAK» (м. Люблін, Польща, 2002р.)
  • Лауреат І Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Паростки» (м. Київ, 2002р.)
  • Лауреат міського фестивалю «Барви надії» (2002р.)

2003 рік

  • Лауреат ІІ Міжнародного театрального фестивалю «Непротоптана стежина» (м. Львів,2003р.)
  • Лауреат ІІ Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» (м. Київ, 2003р.)
  • Лауреат міського фестивалю «Повір у себе» (2003р.)

2004 рік

  • Лауреат ІІІ Міжнародного театрального фестивалю «Непротоптана стежина» (м. Львів, 2004р.)
  • Лауреат I Обласного інтеграційного театрального фестивалю «Райдуга» (м. Суми,  2004р.)
  • Лауреат II Всеросійського фестивалю особливих театрів «Протеатр» (м. Москва, Росія, 2004р.)
  • Лауреат IІІ Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» (м. Київ, 2004р.)
  • Гран-прі міського фестивалю «Барви надії» (м. Київ, 2004р.)

2005 рік

  • Дипломант I Брестського Міжнародного театрального фестивалю в рамках театральної  програми «Непратаптаны Шлях» (м. Брест, Білорусь)
  • Лауреат ІI Обласного інтеграційного театрального фестивалю «Райдуга» (м. Суми,  2005р.)
  • Лауреат I Київського міського фестивалю творчості «Зоря надії» (2005р.)
  • Лауреат I Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Барвінковый цвіт» (м. Полтава, 2005р.)
  • Лауреат IV Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» (м. Київ, 2005р.)

2006 рік

  • Лауреат V Міжнародного театрального фестивалю «Непротоптана стежина» (м. Львів, 2006р.)
  • Лауреат  II Брестського Міжнародного театрального фестивалю на тему  “Гори” у рамках театральної програми «Непратаптаны Шлях» (м. Брест, Білорусь)
  • Дипломант ІХ Міжнародного інтеграційного Фестивалю дитячої та юнацької творчості “Зажги свою звезду”! (м. Мінськ, Білорусь)
  • Лауреат V Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» (м. Київ, 2006р.)
  • Гран-прі міського фестивалю «Барви надії» (м. Київ.)

2007 рік

  • Лауреат регіонального фестивалю «Червоноград сзывает друзей» (м. Червоноград)
  • VI Міжнародного театрального фестивалю «Непротоптана стежина» (м. Львів)
  • Лауреат III Брестського Міжнародного театрального фестивалю на тему  “Цирк” у рамках театральної програми «Непратаптаны Шлях» (м. Брест, Білорусь)
  • Дипломант ІХ Міжнародного інтеграційного фестивалю дитячої та  юнацької творчості “Зажги свою звезду”! (м. Мінськ, Білорусь)
  • Лауреат VI Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» (м. Київ)

2008 рік

  • Лауреат VIІ Міжнародного театрального фестивалю «Непротоптана стежина» (м. Львів.)
  • Лауреат V Сумського інтеграційного театрального фестивалю «Райдуга» (м. Суми)
  • Лауреат III Брестського Міжнародного театрального фестивалю «Непратаптаны Шлях» (м. Брест, Білорусь)
  • Лауреат VIІ Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» (м. Київ)
  • Лауреат І Міжнародного театрального фестивалю «Балтийский дом» ( м. Санкт – Петербург, Росія) 
  • Зарубежні гастролі (м. Вільнюс, Утенос, Анікщяй, Литва)

 2009 рік

  • Лауреат міського фестивалю  аматорських театральних колективів „КИЇВСЬКАТЕАТРАЛЬНА ВЕСНА — 2009” з присвоєнням звання «Народний самодіяльний театральний колектив»
  • Лауреат фестивалю студентських вертепів «Різдвяна зірка» (м. Київ)

2010 рік

  • Лауреат молодіжного інклюзивного театрального фестивалю «Театр без кордонів» (м.Житомир)
  • Лауреат II Міжнародного благодійного фестивалю творчості дітей з обмеженими можливостями «Крылы дзяцiнства» (м. Мінськ, Білорусь)

Колектив здійснює гастрольні поїздки  Україною,

а також періодичні виступи в Будинках культури, санаторіях, школах, дитячих закладах.

Театр-студія «Паростки» є базовим для проходження практики студентів

з напрямку інноваційних форм реабілітації та терапії.

Поделиться:

Share on facebook
Facebook
Размер шрифта